Україна все ще знаходиться в процесi становлення як держава. Заявлений курс на побудову громадянського суспiльства i правової держави багато в чому швидше залишається благими побажаннями, нiж втiлюється у життя. Тому багато якi законодавчi положення, самi собою цiлком демократичнi i лiберальнi, не пiдкрiплюються державною полiтикою i повсякденною практикою. Крiм того, багато загальних конституцiйних положень не знаходять втiлення в конкретних законах i регулюючих документах. Законодавча система України зараз знаходиться в процесi реформування i наближення до сучасних європейських стандартiв. Бiльшiсть основних законiв i кодексiв дiсталися Українi в спадщину вiд радянських часiв i мiстять масу застарiлих положень. Зараз готуються до прийняття новi Кримiнальний i Цивiльний кодекси i, можливо, аналiз поточного законодавства незабаром вже виявиться застарiлим. Проте, малоймовiрно, щоб українськi законодавцi найближчим часом звернули увагу на проблеми рiвноправностi для громадян будь-якої сексуальної орiєнтацiї.
Що стосується реальної влади закону в Українi, то доводиться констатувати, що справи тут йдуть далеко не кращим чином. Суди знаходяться в неявнiй, але сильнiй залежностi вiд виконавчої влади; бiльшiсть суддiв не мають досить високої квалiфiкацiї в галузi захисту прав людини i громадянина; матерiальне забезпечення суддiв i судочинства дуже погане.
Як би там не було, Конституцiя України мiстить набiр основних антидискримiнацiйних положень, а її норми є нормами прямої дiї i кожна людина має право звернутися до суду, грунтуючись на положеннях даної Конституцiї (стаття 8 Конституцiї України).
Крiм того, згiдно ст. 9 Конституцiї, ратифiкованi Верховною Радою мiжнароднi договори стають частиною нацiонального законодавства. У зв'язку з цим необхiдно зауважити, що Україна пiдписала i ратифiкувала Європейську конвенцiю з прав людини i основних свобод та додатковi протоколи до неї, таким чином зобов'язавшись дотримуватися положень цього найважливiшого документа i визнавши верховну юрисдикцiю Європейського суду з прав людини, який базується на цiй конвенцiї. Останнiм часом саме цей суд прийняв декiлька найважливiших рiшень, законодавчо закрiпивши на загальноєвропейському рiвнi визнання прав геїв i лесбiйок як прав людини та неприпустимостi дискримiнацiї за ознакою сексуальної орiєнтацiї. Прецедентне право Європейського суду з прав людини є зараз одним iз складових внутрiшнього законодавства країн-членiв Ради Європи, в т.ч. i України.
Саме поняття "сексуальна орiєнтацiя" або будь-який його аналог взагалi не присутнє нi в одному з вiдомих законодавчих актiв України. Треба сказати, тут вона не є винятком не тiльки серед своїх найближчих сусiдiв, а й порiвняно з поширеною свiтовою практикою. Проте, в Конституцiї країни присутнi звичайнi для демократичної держави положення, що захищають основнi права i свободи людини.
Стаття 3 Конституцiї проголошує:
"Людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю.
Права i свободи людини та їх гарантiї визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави. Держава вiдповiдає перед людиною за свою дiяльнiсть. Утвердження i забезпечення прав i свобод людини є головним обов'язком держави".
Ст. 15 забороняє визнання будь-якої iдеологiї як обов'язкової. Таким чином, Конституцiя не дозволяє приймати як керiвний законний принцип положення будь-якого релiгiйного або соцiально-полiтичного вчення.
Ст. 21 проголошує рiвнiсть усiх людей у гiдностi та правах. Права i свободи оголошуються невiдчужуваними i непорушними. Ст. 22 вказує, що перелiк прав i свобод, закрiплених в Конституцiї, не є вичерпним, тобто держава захищає i iншi права людини i громадянина, не згаданi явно в Основному Законi країни.
Ст. 23 гарантує право на вiльний розвиток особистостi, якщо при цьому не порушуються права i свободи iнших людей.
Ст. 24 проголошує:
"Громадяни мають рiвнi конституцiйнi права i свободи та є рiвними перед законом.
Не може бути привiлеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками".
Аналогiчнi положення в конституцiях деяких країн отримали офiцiйне трактування (конституцiйних судiв або мiнiстерств юстицiї) як такi, що мiстять у собi й заборону на дискримiнацiю за ознакою сексуальної орiєнтацiї. Оскiльки перелiк причин залишений вiдкритим, теоретично таке становище повинне бути вiрним i для України, однак нiяких роз'яснень з цього приводу вiд органiв юстицiї поки що немає.
Ст. 26 встановлює, що негромадяни України користуються тими ж правами i свободами, що i громадяни України, за винятком окремо застережених законом випадкiв.
Ст. 32 гарантує недоторканнiсть особистого i сiмейного життя, крiм випадкiв, передбачених Конституцiєю; ст. 34 - свободу думки i слова та вiльне вираження своїх поглядiв i переконань, крiм випадкiв, окремо застережених у законi.
Таким чином, в галузi прав людини чинний Основний Закон України в принципi є досить сучасним i демократичним. На цей час всього лише п'ять країн в свiтi - Пiвденна Африка, Еквадор, Фiджi, Канада i Швейцарiя - захищають вiд дискримiнацiї за ознакою сексуальної орiєнтацiї на конституцiйному рiвнi; i тiльки в двох iз них - Пiвденнiй Африцi та Фiджi - це положення в явному виглядi мiститься в самому текстi конституцiй. Захист вiд дискримiнацiї за ознакою гендерної iдентичностi (що стосується трансгендерних людей) взагалi вiдсутнiй в конституцiях країн свiту i навiть дуже рiдко зустрiчається в законах. При цьому фактичний стан речей показує, що задекларованi конституцiйнi права часто не пiдкрiплюються повною мiрою законодавчою практикою. Найбiльш просуненi в галузi прав людини щодо геїв i лесбiйок, як i в галузi прав людини в цiлому, країни Пiвнiчної Європи мають розвинене законодавство, що забезпечує реальну рiвноправнiсть усiх громадян, виходячи з традицiйного перелiку прав людини. З iншого боку, оскiльки права людини для гомосексуалiв тiльки нещодавно зробилися актуальною юридичною проблемою, загальна тенденцiя їх захисту на максимально високому (конституцiйному) рiвнi тiльки зараз стала помiтна в свiтовому законодавствi. Пiвденна Африка, яка першою з країн прийняла конституцiйний принцип заборони дискримiнацiї за ознакою сексуальної орiєнтацiї, зробила це тiльки у 1995 р., i вiдтодi кiлькiсть країн, наслiдуючих її приклад, повiльно, але неухильно зростає. У деяких державах, наприклад Фiнляндiї, антидискримiнацiйнi положення, що стосуються сексуальної орiєнтацiї, не мiстяться в явному виглядi в самiй конституцiї, подiбно до того як це є й в Українi, але роз'яснення i коментарi однозначно вказують, що сексуальна орiєнтацiя входить в перелiк "iнших" причин, дискримiнацiя на основi яких заборонена основним законом країни.
Стаття 2-1 " Рiвнiсть трудових прав громадян України" Кодексу законiв про працю проголошує:
"Україна забезпечує рiвнiсть трудових прав усiх громадян незалежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, мови, полiтичних поглядiв, релiгiйних переконань, роду i характеру занять, мiсця проживання та iнших обставин".
Ст. 3 "Регулювання трудових вiдносин" вказує, що це законодавство регулює трудовi вiдносини на пiдприємствах, в установах i органiзацiях, незалежно вiд їх форми власностi, виду дiяльностi i галузевої приналежностi.
У ст. 5-1 "Гарантiї забезпечення права громадян на працю" проголошується, що держава гарантує працездатним громадянам України, що постiйно проживають на її територiї, "правовий захист вiд необгрунтованої вiдмови у прийняттi на роботу i незаконного звiльнення, а також сприяння у збереженнi роботи".
Ст. 22 "Гарантiї при укладеннi, змiнi та припиненнi трудового договору" проголошує:
"Забороняється необгрунтована вiдмова у прийняттi на роботу.
Вiдповiдно до Конституцiї України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладеннi, змiнi та припиненнi трудового договору залежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, мови, полiтичних поглядiв, релiгiйних переконань, членства у професiйнiй спiлцi чи iншому об'єднаннi громадян, роду i характеру занять, мiсця проживання не допускається.
Вимоги щодо вiку, рiвня освiти, стану здоров'я працiвника можуть встановлюватись законодавством України".
Таким чином, в цiй статтi присутнiй закритий список антидискримiнацiйних причин (що суперечить Конституцiї), i сексуальна орiєнтацiя серед них нiяк явно або неявно не згадана. Хоча ст. 2-1 встановлює рiвнiсть громадян України в питаннях працi, але виключний перелiк статтi 22 залишає вiдкритим питання, чи може роботодавець висувати особливi вимоги до працiвника, якi не зачiпають цей перелiк i не застереженi явно в законодавствi.
Як показує мiжнародний досвiд, довести дискримiнацiю в трудових вiдносинах на основi сексуальної орiєнтацiї дуже важко. Роботодавець завжди може вигадати будь-яку iншу причину, щоб позбутися небажаного працiвника. Крiм того, гомофобiя суспiльства, що зберiгається, змушує українських геїв i лесбiйок в бiльшостi випадкiв ретельно приховувати свою сексуальну орiєнтацiю при прийомi на роботу i на робочому мiсцi. Нам невiдомо нi про один випадок, коли б гомосексуал оскаржив рiшення свого роботодавця у судi i декiлька випадкiв, коли людинi було вiдмовлено в прийомi на роботу або вона була вимушена покинути свою роботу через свою сексуальну орiєнтацiю, хоч, зрозумiло, завжди знаходилися iншi формальнi приводи.
Стаття 25 "Заборона вимагати при укладеннi трудового договору деякi вiдомостi та документи" стосується вiдомостей про партiйну i нацiональну приналежнiсть того, хто наймається на роботу, i документiв, "подання яких не передбачено законодавством". Таким чином, ця стаття не забороняє роботодавцевi вимагати вiд працiвникiв надання вiдомостей про їхню сексуальну орiєнтацiю, що може iстотно вплинути на ставлення до них роботодавця.
Стаття 40 "Розiрвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу", а також статтi 43, 43-1, 44, якi регулюють звiльнення з роботи, мiстять виключний перелiк причин для звiльнення з iнiцiативи роботодавця, жодна з яких нiяк не може бути пов'язана з особистим життям працiвника (крiм вступу у силу вироку за здiйснення злочину). Стаття 41 "Додатковi пiдстави розiрвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категорiями працiвникiв за певних умов", пункт 3 передбачає як обгрунтовану причину для звiльнення "вчинення працiвником, який виконує виховнi функцiї, аморального проступку, не сумiсного з продовженням даної роботи". Таке звiльнення може бути зроблене тiльки за згодою профспiлкового органу (якщо вiн є). Це формулювання залишає, у принципi, тлумачення поняття "аморального проступку" на розсуд керiвництва пiдприємства, установи або органiзацiї вiдповiдно до їх уявлень про мораль.
У трудовому законодавствi багатьох розвинених країн є положення, що явно забороняють дискримiнацiю за ознакою сексуальної орiєнтацiї. Винятки, що мiстяться в деяких з них, торкаються тiльки релiгiйних органiзацiй, якi мають право дотримуватися при прийомi на роботу принципiв, що вiдповiдають їхньому вченню. Випадки застосування такого законодавства на практицi, однак, дуже рiдкiснi. Так у Данiї, найпершiй з держав, що заборонили дискримiнацiю за ознакою сексуальної орiєнтацiї на робочому мiсцi, перший (успiшний) судовий процес проти роботодавця мав мiсце тiльки в 1998 р. Це пов'язано з труднiстю доведення конкретної причини нерiвноправного поводження з працiвником.
Разом з тим, у бiльшостi розвинених країн першi ролi в боротьбi з дискримiнацiєю на робочому мiсцi, в тому числi i за ознакою сексуальної орiєнтацiї, вiдiграють профспiлки. Багато професiйних спiлок та об'єднань мають спецiальнi положення у своїх документах, що вказують на неприпустимiсть дискримiнацiї за ознакою сексуальної орiєнтацiї для своїх членiв; деякi профспiлки, наприклад найбiльша у Великобританiї профспiлка держслужбовцiв UNISON, пiдтримують тiснi контакти з геївським рухом з метою запобiгання такiй дискримiнацiї; багато з них вносять вiдповiднi положення до колективних договорiв з роботодавцями. Законодавство України не обмежує такi можливостi i для українських профспiлок.
Кодекс про шлюб та сiм'ю в принципi не згадує можливiсть одностатевої сiм'ї, хоч явно i не забороняє її визнання. Однак, стаття 1 "Задача Кодексу про шлюб та сiм'ю України", вiдповiдно до ст. 51 Конституцiї, вказує, що сiмейнi вiдносини будуються на добровiльному шлюбному союзi жiнки i чоловiка. У текстi Кодексу про шлюб i сiм'ю звичайно використовується термiн "подружжя", що нiяк не визначає стать подружжя. Разом з тим, стаття 4 "Рiвноправнiсть громадян в сiмейних вiдносинах" кодексу проголошує:
"Усi громадяни мають рiвнi права у сiмейних вiдносинах. Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженнi i в сiмейних вiдносинах залежно вiд походження, соцiального i майнового стану, расової i нацiональної належностi, статi, освiти, мови, ставлення до релiгiї, роду i характеру занять, мiсця проживання та iнших обставин".
Статтi 15 "Порядок укладення шлюбу", 16 "Шлюбний вiк" i 17 "Перешкоди до укладення шлюбу", якi мiстять виключний список причин, якi перешкоджують укладенню шлюбу, не згадують i, отже, не забороняють укладення одностатевого шлюбу. Однак згадана стаття 51 Конституцiї визначає шлюб гетеросексуально i навряд чи таке визначення дозволить добитися законодавчого визнання одностатевого шлюбу в Українi без змiни цього конституцiйного положення.
У пресi описаний прецедент звернення в український ЗАГС (м. Кременчук) iз заявою про реєстрацiю одностатевого шлюбу (двох жiнок). Працiвник ЗАГСу вiдмовилась прийняти таку заяву, не обгрунтовуючи свої дiї посиланнями на закони 1.
Потрiбно зазначити, що Кодекс про шлюб та сiм'ю у принципi не визнає позашлюбнi сiмейнi вiдносини, крiм як у питаннях забезпечення прав дiтей, народжених поза зареєстрованим шлюбом.
Глава 14 "Усиновлення (удочерiння)" не мiстить нiяких положень, що стосуються сексуальної орiєнтацiї усиновлювача. Це стосується i глави 15 "Опiка та пiклування". Усиновлення встановлюється в судовому порядку (ст. 102) виключно в iнтересах дитини (ст. 101-1).
Стаття 196 "Укладення шлюбiв громадян України у консульських установах України. Визнання шлюбiв, укладених поза межами України" мiстить положення про те, що:
"У тих випадках, коли шлюби мiж громадянами України i шлюби громадян України з iноземними громадянами укладенi поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом мiсця його укладення, цi шлюби визнаються дiйсними в Українi, якщо до визнання нема перешкод, що випливають iз статей 15-17 та 45 цього Кодексу. Шлюби iноземних громадян, укладенi поза межами України за законами вiдповiдних держав, визнаються дiйсними в Українi".
Стаття 45 "Пiдстави i порядок визнання шлюбу недiйсним", крiм обмежень, що накладаються статтями 15-17, визнає недiйсним тiльки фiктивний шлюб. Таким чином, якби громадяни України могли укласти одностатевi шлюби мiж собою або з iноземцями за межами України згiдно iз законом iноземної держави, вони за чинним Кодексом були б визнанi дiйсними в Українi (при вiдповiдностi його обов'язковим вимогам цього Кодексу). Також у будь-якому випадку був би визнаний такий шлюб мiж iноземними громадянами. У даний момент, однак, жодна країна свiту не визнає повноцiнних одностатевих шлюбiв. Iснуючi в деяких країнах Європи форми реєстрованого партнерства для гомосексуальних пар, власне кажучи, є окремою формою юридичного визнання сiмейних стосункiв. Таким чином, на даний момент така ситуацiя є чисто теоретичною. Однак з наступного року в Нiдерландах вступає в дiю новий закон про шлюб, яким регулюються шлюбнi вiдносини як гетеро- так i гомосексуальних пар. Цим законом рiзностатевi та одностатевi пари надiляються практично рiвними правами шлюбу i його дiя буде поширюватися на шлюби голландських громадян з iноземцями i на шлюби iноземцiв (хоча б один з яких має постiйний дозвiл на проживання в країнi), що укладаються в Нiдерландах. При виїздi дружин за кордон, зрозумiло, потрiбне визнання такого шлюбу мiсцевим законодавством. У своєму теперiшньому виглядi українське законодавство не має положень, якi б явно перешкоджали визнанню такого шлюбу законним в Українi.
Що стосується становища одностатевих пар за кордоном, то, хоч поки жодна країна i не встановила абсолютно рiвних шлюбних прав для одно- i рiзностатевих партнерiв, але бiльшiсть країн Захiдної Європи в тiй або iншiй формi визнає законодавчо геївське i лесбiйське партнерство або в цей час розробляє вiдповiднi закони. У формi особливого реєстрованого партнерства виключно для гомосексуальних пар таке визнання iснує в Данiї (а також в Гренландiї, але не на Фарерських островах), Iсландiї, Норвегiї, Швецiї i Нiдерландах i готується до введення в Фiнляндiї. Права партнерiв по вiдповiдних законах майже рiвнi правам законного подружжя, крiм питань усиновлення (в Нiдерландах i в цiй сферi гомосексуальнi пари практично прирiвнянi до гетеросексуальних). У Францiї та Бельгiї з цього року введена реєстрацiя партнерства для будь-яких двох осiб, незалежно вiд їх статi, мiри спорiдненостi i природи стосункiв. Таке партнерство iстотно вiдрiзняється в правах i за формою вiд законного шлюбу (особливо в Бельгiї). У Фiнляндiї, Iспанiї, Португалiї, Швейцарiї, Нiмеччинi, а також в Чехiї i Словенiї на цей час розробленi законопроекти щодо одностатевого партнерства, якi або ще не розглядалися парламентами, або проходять процес парламентського обговорення (деякi з них були спочатку вiдхиленi, але не знятi з порядку денного остаточно). У бiльшостi провiнцiй Канади i в Угорщинi одностатевi партнери законодавчо прирiвнянi до рiзностатевих партнерiв, мешкаючих поза офiцiйним браком, якi в цих країнах мають практично усi права законного подружжя (крiм права на усиновлення в Угорщинi). У бiльшостi захiдноєвропейських країн, Австралiї, Новiй Зеландiї, багатьох штатах США, Iзраїлi та ПАР одностатевi партнери, якi постiйно проживають разом, розглядаються на загальнодержавному або мiсцевому рiвнi як пари, що перебувають у громадянському (незареєстрованому) шлюбi i володiють багатьма правами офiцiйного подружжя, особливо в сферi трудового законодавства, пенсiйного забезпечення, соцiального страхування, успадкування, житловiй сферi, в областi iммiграцiї i т.i.
Вiдсутнiсть у законодавствi України будь-якої форми визнання одностатевих союзiв призводить до того, що гомосексуальнi партнери не вважаються офiцiйно родичами або членами сiм'ї i не мають нiяких прав i переваг, якi витiкають з такого статусу. Зокрема, це стосується житлових прав, права на спадщину без заповiту i обов'язкову частку в спадщинi, права на частку в спiльно нажитому майнi i т.п. Навiть при наявностi законних засобiв забезпечення деяких з цих прав, порядок їх забезпечення значно ускладнений, в порiвняннi з можливостями законного подружжя. Ставки деяких держмит для членiв сiм'ї та родичiв у два-п'ять разiв перевищують розмiр, встановлений для iнших осiб. Iноземнi одностатевi (проте, як i гетеросексуальнi) партнери українських громадян не вважаються їх дружинами з метою в'їзду в Україну та проживання в країнi.
У цей час Кримiнальний кодекс України мiстить єдину статтю, що явно розрiзнює злочин в залежностi вiд його гомосексуальної природи, яка залишилася в спадщину вiд радянських часiв, - стаття 122 "Мужолозтво". На вiдмiну вiд радянського Кримiнального кодексу, по цiй статтi караються тiльки дiї насильницького характеру. Згiдно з роз'ясненнями до КК, даний злочин може полягати тiльки в насильному анальному статевому актi, пiд час якого насильник виступає активною стороною. Примушення до будь-якого iншого виду сексуального контакту квалiфiкується по iнших статтях КК, наприклад, як хулiганство. Абсолютно незрозумiло, чому зберiгається така вiдмiннiсть мiж аналогiчними злочинами, в залежностi вiд конкретного типу статевого акту, як для статтi 122 "Мужолозтво" та статей 117 "Згвалтування", 118 "Задоволення статевої пристрастi неприродним способом", а також 119 "Примушування жiнки до статевого зв'язку". До всього iншого, гомосексуальне згвалтування (мужолозтво) карається легше, нiж згвалтування чоловiком жiнки. Як приклад можна навести законодавство Iрландiї, в якому встановлене єдине визначення для факту згвалтування, незалежно вiд його конкретної природи.
В українському законодавствi немає, такого звичного для Заходу поняття, як "вiк згоди", тобто чiтко визначений вiк, з якого закон дозволяє людям мати статевi зв'язки, тому вiдповiдний вiк доводиться виводити з вiдповiдних статей Кримiнального кодексу, що стосуються сексуальних злочинiв. Iз аналiзу статей 117-122 випливає, що вiк згоди як для гомосексуального, так i гетеросексуального сексу в Українi дорiвнює 16 рокам. Стаття 120 "Статевi стосунки з особою, яка не досягла статевої зрiлостi" встановлює, що у випадку гетеросексуального сексу, крiм того, потрiбно аби молодший партнер досяг вiку статевої зрiлостi, яка не пов'язана з певним вiком. У цiлому, вiк згоди в 16 рокiв приблизно вiдповiдає середньоєвропейському рiвню, хоча останнiм часом помiтна тенденцiя до його зниження - так у Росiї вiн дорiвнює 14 рокам, як для гетеро-, так i для гомосексуальних стосункiв.
Кримiнальний кодекс специфiчно карає за розпалювання ворожнечi i ненавистi, приниження честi та гiдностi, а також образу почуттiв громадян тiльки, якщо цi дiї засновуються на расовiй, нацiональнiй приналежностi громадян або їх ставлення до релiгiї (стаття 66). Наприклад, аналогiчне антидискримiнацiйне положення в Кримiнальному кодексi Фiнляндiї мiстить вiдкритий список пiдстав - "або для подiбної групи". Другий пiдхiд виглядає логiчнiшим, як безпосереднє втiлення вiдповiдних антидискримiнацiйних положень конституцiї (ст. 24 в Конституцiї України). У законодавствах iнших країн може мiститися i пряма згадка сексуальної орiєнтацiї (наприклад, в Данiї) або схоже формулювання ("гомосексуальна i гетеросексуальна орiєнтацiя" - у Нiдерландах).
У Кримiнальному кодексi, який готується до прийняття, майже усi зазначенi недолiки чинного законодавства врахованi та виправленi. Так, визначення згвалтування та iнших сексуальних злочинiв дане у нейтральнiй стосовно статi жертви та гвалтiвника формi, стаття "Мужолозтво" усунена повнiстю. Єдиним рудиментом старого законодавства залишена стаття "Насильницьке задоволення статевої пристрастi неприродним способом". Згiдно з роз'ясненням до чинного кодексу, ця стаття може бути застосована тiльки до насильницьких анально-генiтальних та орально-генiтальних актiв. Якщо в проектi нового кодексу усунена рiзниця у визначеннi згвалтування в залежностi вiд того, чи є воно гетеро- або гомосексуальним, то незрозумiло, чи вважають законодавцi анальнi та оральнi статевi акти "природними" для чоловiчого одностатевого сексу та "протиприродними" для сексу мiж жiнкою та чоловiком, або ж вони мають на увазi пiд "протиприродним способом" щось вже цiлковито екзотичне.
В проектi нового Кримiнального кодексу дiя статтi "Порушення рiвноправностi громадян залежно вiд їх расової, нацiональної належностi або ставлення до релiгiї" (ст. 66 чинного кодексу) розширене також на "пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привiлеїв громадян за ознаками раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного походження, майнового стану, мiсця проживання, за мовними або iншими ознаками", вiдповiдно до антидискримiнацiйних положень Конституцiї. Слiд зазначити, проте, що розпалювання ворожнечi та ненавистi, приниження честi та гiдностi, а також образа почуттiв громадян прямо забороняється, як i ранiше, тiльки за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї.
Законодавство України нiяк не обмежує права на iммiграцiю в країну, отримання громадянства або надання притулку в залежностi вiд сексуальної орiєнтацiї прохача. Згiдно з офiцiйною вiдповiддю Державного комiтету України у справах нацiональностей та мiграцiї на наш iнформацiйний запит, "Гомосексуальна орiєнтацiя особи, тобто її приналежнiсть до певної соцiальної групи, якщо є вiрогiднiсть вважати, що така група зазнає в певнiй країнi переслiдувань, вiдповiдно до Закону України "Про бiженцiв" є пiдставою для набуття статусу бiженця. Разом з тим, слiд зазначити, що питання надання статусу бiженця конкретнiй особi вирiшується згiдно з чинним законодавством в iндивiдуальному порядку".
Нам не вiдомо жодного випадку звернення до української влади про надання притулку, коли однiєю з пiдстав називалося б переслiдування прохача на батькiвщинi за гомосексуальну орiєнтацiю. Крiм того, слiд зазначити, що Україна - бiдна країна i дуже небагато людей прагне отримати притулок у нiй; в основному це громадяни Афганiстану, яким притулок надається вже через дуже тяжке соцiально-полiтичне становище у них на батькiвщинi.
1. В. Корсунський. Ми не хiппi, ми не панки - ми дiвчата-лесбiянки. "Приватна газета" Телеграф. 15.10.1998. С 1-4.